Тема. Органічний світ Австралії. Природні зони. Зміна природи материка людиною

Мета уроку: формувати систему знань про особливості ґрунтово-рослинного покриву і тваринного світу, природні зони Австралії, вплив людини на природу материка; розвивати уяву, вміння працювати з картою, науково-популярною та художньою літературою, іншими джерелами знань, виховувати бережливе ставлення до природи, заохочувати учнів до читання художньої літератури.

Очікувані результати

Після цього уроку учні повинні:

вміти показувати на карті розміщення природних зон Австралії;

вміти розпізнавати вивчені види рослин і тварин на ілюстраціях;

мати поняття уявної подорожі.

Тип уроку: урок-подорож

Методі і форми організації навчальної діяльності учнів: непряме навчання (коментоване читання вголос), пошуково-дослідницький (самостійна творча робота учнів), візуальний (робота з картами, ілюстративним матеріалом), інтерактивні (розминка, дискусія у великій групі, «килим ідей»).

Обладнання: фізична карта світу, фізична карта Австралії, картина «Австралія. Зональність», книга Ж. Верна «Діти капітана Гранта», книга «По материкам и океанам», картки із серії «У світі дикої природи», атласи.

Література:

Верн Ж. Собрание починений в восьми томах. Т. 4. Дети капитана Гранта. – М.: Правда, 1985. – 576 с.

По материкам и океанам: Африка, Австралия, Антарктида, Индийский и Тихий океаны / Сост. Н. П. Смирнова, А. А. Шибанов. – М.: Просвещение, 1988. – с. 113-116, 123-131.

Структура уроку

Епіграф

                                                   Пізнання і мандри невід’ємні одне від одного.

                                                                                                    К. Паустовський

1.     ОРГАНІЗАЦІЯ КЛАСУ

Географічна розминка. Загадки:

Є моря – плисти не можна, є шляхи, а не поїдеш, є земля, та не поореш. (Географічна карта)

Не кінь, а біжить, не ліс, а шумить. (Річка)

Мене ріжуть, мене б’ють, я не злюся, стаю добрим. (Земля, ґрунт)

В кого кам’яна сорочка? (В черепахи)

Тисяча тисяч бондарів роблять хату без кутів. (Мурахи, мурашник)

Повзун повзе, сімсот голок везе. (Їжак)

Посеред ліса лежить круг заліза; хто найде – обмине. (Гадюка)

2.     МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ І ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ

Учитель. На сьогоднішній день ми вже оволоділи певними теоретичними знаннями про Австралію, її положення на карті світу, обриси берегів, історію відкриття і дослідження, рельєф, корисні копалини, клімат і води суходолу. Маючи за плечима такий багаж знань, можна й помандрувати. Казав Костянтин Паустовський: «Пізнання і мандри невід’ємні одне від одного”. Тож ми сьогодні помандруємо заочно по Австралії! Для цього візьмемо із собою карти, книгу Жуля Верна «Діти капітана Гранта», заготовлені вдома роботи.

3.     ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

Учитель. Ми розпочнемо свою подорож із карти. Нею починається будь-яка мандрівка, наукова чи туристична. Для початку дізнаймося із карти, які природні зони присутні в Австралії (робота з настінною і атласними картами).

 - Отже, в Австралії є такі природні зони: вологі вічнозелені ліси, перемінно-вологі ліси, савани і рідколісся, напівпустелі і пустелі, твердолисті вічнозелені ліси та чагарники, мішані ліси.

 - А тепер, користуючись картосхемою на картині, назвіть поширені в Австралії ґрунти (робота з картою).

 - Я пропоную здійснити нашу мандрівку по тій паралелі, по котрій її реально здійснювали діти капітана Гранта у пошуках свого батька. Орієнтиром нам слугуватиме книга, котру я тримаю у руках (показ книги). Ви пригадуєте історію про пійману матросами із судна «Дункан» рибу-молот, в череві якої виявили пляшку, а в ній дуже знищену водою записку. На ній можна було розібрати лише окремі слова, а то й частини слів. Непомильно можна було прочитати лише назву судна, яке вийшло із порту Глазго і  потерпіло корабельну катастрофу, та географічну широту – 37⁰ 11’ . А частина слова «гоні» навела матросів на думку, що мова йде про Патагонію – південь Південної Америки. По початкових літерах прізвища капітана «Гр» віднайшли двох його дітей і разом з ними на судні «Дункан» відправились у пошуки автора записки, котру він у закоркованій пляшці кинув у море з надією, що вона потрапить рано чи пізно в руки людей і він буде врятований. З часу зникнення корабля, яким управляв капітан Грант, минуло два роки. Пройшовши через всю Південну Америку по 37  паралелі, зазнавши багато пригод, наші шукачі так і не знайшли капітана Гранта. Дізналися вони також, що ніяке судно у зазначений час не розбивалося біля східних чи західних берегів Південної Америки на цій широті. І тоді наші мандрівники, думаючи, що вони неправильно розшифрували втрачене згадане напівслово, вирішують не падати у відчай, а продовжити пошуки, пливучи вздовж 37  паралелі.

Вони проплили через весь Атлантичний та Індійський океани й кинули якір біля якого узбережжя? (робота з картою світу).

 - Так, біля західного узбережжя Австралії. Вони минули острів Кенгуру, і причалили біля мису Бернуллі. Далі було вирішено відправити судно на ремонт до Мельбурна, а тим часом іти суходолом у східному напрямку, не відхиляючись від відомої паралелі. З ними був вчений секретар Французького географічного товариства Жак Паганель – людина енциклопедичних знань, але дуже розсіяна. Проте він давав відповіді на всі географічні питання, які цікавили подорожуючих. Скажімо, перед тим, як пересікти Австралію, деякі питали його: «А це можливо?», на що він відповідав: «Якби нам треба було пересікти Австралійський материк північніше, там, де він найширший, де простягаються його неозорі  простори безводної пустелі з нестерпною спекою, це було б іншою справою. А 37  паралель проходить через провінцію Вікторія, через англійські володіння, майже всюди заселені, з дорогами, з поїздами. Такий переїзд можна здійснити навіть у візку». «А хижі звірі?» - запитували його. «В Австралії нема хижих звірів», - справедливо відповідав він. «А дикуни?» «Дикунів на цій широті нема», - відказував. «А каторжники?» «У південних провінціях Австралії їх нема», - говорив він. Це значно заспокоїло подорожуючих. Спочатку переїзд здався їм нецікавим: довкола були лише луки, порослі чагарниками, на котрих мирно паслися вівці. А коли мандрівникам стало зовсім скучно, Паганель сказав, щоб вони ще трохи потерпіли. Ось як він описав їм Австралію:

«Цей край – найцікавіший на всій земній кулі! Його виникнення, природа, рослини, тварини, клімат – все це дивувало, дивує і буде дивувати вчених усього світу. Уявіть собі, друзі мої, материк, який утворюючись, піднімався із морських хвиль не своєю центральною частиною, а краями, немовби якесь гігантське кільце; материк, посередині якого було, можливо, внутрішнє море, що наполовину випарувалося; де ріки щодень більше висихають, де нема вологи ні в повітрі, ні в ґрунті; де дерева щорічно скидають не листя, а кору; де листки повернені до сонця не поверхнею, а ребром і не дають тіні; де ростуть вогнестійкі ліси; де кам’яні плити тануть від дощу; де дерева низькорослі, а трави гігантської висоти; де тварини незвичайні, де у чотириногих є дзьоби, наприклад у єхидни і качкодзьоба, що заставило вчених виділити їх у особливий клас; де у стрибуна кенгуру лапи різної довжини; де в овець голови свиней; де лисиці пурхають з дерева на дерево; де лебеді чорного кольору; де щурі в’ють собі гнізда; де пташка-куреник будує цілі альтанки для своїх крилатих подруг; де взагалі всі птахи вражають різноманітністю пісень і здібностей: одна удає биття годинника, друга – клацання поштової карети, третя – точильника, четверта відбиває секунди, наче маятник; є така, яка сміється зранку, при сході сонця, і така, котра плаче ввечері, при заході. Найпримхливіша, найдивніша країна! Парадоксальна земля, що перекидає шкереберть всі закони природи! Учений-ботанік Грімар мав цілковиту рацію сказати про неї: «Ця Австралія – якась пародія на світові закони або, правильніше сказати, виклик, кинутий в обличчя решти світу!»

- Чи не перебільшив Паганель, описуючи своєрідність природи Австралії?

Зараз ми відповіді аргументуємо. (демонстрування карток із серії «У світі дикої природи»).

 - Ось як виглядає кенгуровий щур, той самий, що в’є собі гніздо на землі, подібне до пташиного. Зараз чисельність цих щурів зменшилась, оскільки скорочується середовище їх поширення. До того ж, на них полюють лисиці. Харчуються вони рослинною їжею і комахами.

 - А це чорний лебідь – єдиний вид лебедів у Австралії. Поширений тільки в Австралії, а після того, як був завезений до Нової Зеландії, то прижився й там. В Європі його можна побачити лише як декоративного птаха. Чорні лебеді здійснюють перельоти вночі, добре літають. Гніздо будують над самою водою, деколи воно відривається від берега і стає плавучим.

 - А це – згаданий Паганелем птах-куреник, який у період гніздування будує курінь і прикрашає його різними яскравими речами. При цьому молоді птахи зводять зовсім прості курені, а дорослі, досвідчені, досягають в ділі будівництва вражаючих результатів. Найбільше вони люблять прикрашати свої будівлі синім пір’ям, для чого навіть задзьобують птахів, що мають таке оперення.

 - На жодному материку нема стільки сумчастих, як в Австралії. Вони незвичні тим, що народжують дитинчат крихітними і безпомічними. Мами виношують їх у складці шкіри на животі, що схожа на сумку. До ряду сумчастих належать: кенгуру, вомбат, коала, тасманійський диявол. Є навіть сумчастий щур, сумчастий кріт, сумчаста білка, сумчаста миша, сумчастий борсук. Ось сумчастий щур, досягає розмірів кролика, не такий страшний, як наш. Чисельність цих тварин різко скорочується, тому вони потребують охорони.

 - Є в Австралії й куниці, сумчасті, правда. Це є хитрі хижаки, які нападають на дрібних ссавців, птахів, плазунів, не гребують і плодами.

 - Сумчасті летяги можуть стрибати з дерева на дерево на відстані 50 м одне від одного.

 - Читаємо у книзі, що після першого ж дня шляху, всі швидко поснули незважаючи на жалібне виття динго. Що це за тварини і як вони виглядають? Про них ми довідаємося від учня, який наперед готував це питання (учень показує виконане ним зображення тварини і розповідає про неї).

 - Скоро минули чудову рівнину із солончаковими ґрунтами і пишними травами, а далі шлях проходив через гаї акацій, мімоз і камедних дерев з різномаїтими квітами . Із тварин де-не-де бродили по рівнині тільки ему. Покаже їх і розкаже про них інший учень (демонструє малюнок і розповідає про зображеного птаха).

 - Поки подорожуючі заглядали на птахів, юний Роберт безстрашно підстрелив якусь безформну тварину – щось середнє між їжаком і мурахоїдом. Із її зімкнутої пащі звисав довгий розтягнений липкий язик, яким ця тварина виловлювала мурах – свою головну здобич. Паганель назвав цю тварину. А нам її назве, покаже і розкаже про неї один із вас (учень розповідає про єхидну, учитель теж показує картку з зображенням єхидни та качкодзьоба). Качкодзьоб, так само, як і єхидна, відкладає яйця, як птах, а вигодовує дитинчат молоком, як ссавці. Тіло у нього, як у щеняти; перетинки між пальцями ніг і дзьоб, як у качки; хвіст, як у бобра; задні лапи мають шпори, як у півня. Живе у глибоких норах, влаштовуючи тісний вхід. Протискуючись у нього, тварина віджимає воду із «шубки» і до гнізда дістається майже сухою.

 - Далі наші подорожуючі зустріли погоничів, які переганяли багатотисячне стадо биків, овець і коней, що було куплене у північних рівнинах, а тепер прямувало на буйні пасовища Південної Австралії, щоби після відгодівлі його можна було перепродати з великим зиском. Нарешті їх візок доплентався до річки Уїммери на 143  меридіані. Ріка ця несла свої води між високими акаціями і пишними миртами, а в них безліч птахів: іволги, зяблики, голуби. Переправляючись через річку, де виявилося, що вона доволі глибока, повіз нахилився й мало не перекинувся (показ ілюстрації на стор. 193 книги). А далі на шляху була залізна дорога, яка з’єднувала столицю провінції Вікторія із найбільшою рікою Австралії. Назвіть її, покажіть на карті і розкажіть все, що вам про неї відомо (репліки учнів).

 - Жуль Верн описав її так: « Вона бере свій початок в Австралійських Альпах, потім, збагачена водами приток – Лаклану і Дарлінгу, тече вздовж всієї північної межі провінції Вікторії і впадає в затоку поблизу Аделаїди. Мюррей несе свої води по квітучих, родючих місцях…» Наші мандрівники стали тут свідками залізничної катастрофи: поїзд зійшов з рейок. Згодом повіз утрапив у вузькі звивисті ущелини, які вивели їх до розкішних лісів. Найзнаменитіші з дерев – казуарини – здавалося, від дуба перейняли його могутній стовбур, в акації – пахучі стручки, у сосни – жорсткість синьо-зелених листків. Граціозні банксії в цій гущавині нагадували потоки зелених вод, що лилися з переповнених водойм. А потім їхали вони повз золоті копальні і навіть побували в банку, де побачили зразки золота у самородках і розсипах.

 - Їдучи далі, повіз опинився у лісі з гігантськими деревами. У всіх вирвався крик захоплення при виді евкаліптів висотою у 100 метрів, з їх губчастою корою. На цих стовбурах 10 метрів в обхваті, порізаних струмками духмяної смоли, не було видно ні гілки, ні сучка, ні випадкового пагона, ні навіть вигину. Навіть виходячи із рук токаря, вони не могли б бути рівнішими. А закінчувались вони на величезній висоті капітелями із круто вигнутих гілок, на кінцях яких росли симетричні листки і великі квіти. Під цим вічнозеленим куполом вільно циркулювало повітря, висушуючи ґрунт. Дерева росли так далеко один від одного, що між ними, ніби по просіці, могли вільно проходити стада биків, проїжджати вершники і фіри. Килим трави біля підніжжя дерев, завіса зелені по їх верховіттях, довгі, що йдуть вдаль ряди струнких стовбурів, мало тіні й прохолоди і якесь особливе світло, що ніби проходило через тонку тканину, рівно освітлені смуги, чітка гра відблисків на землі – все це створювало чудернацьку, мінливу картину. Австралійський ліс цілком не подібний на ліс Нового Світу. Евкаліпт, один із численних різновидів родини миртових, займає головне місце серед деревних порід Австралії. Те, що тінь його не густа і під його зеленими склепіннями не буває дуже темно, пояснюється цікавою аномалією в розміщенні листків цього дерева. Всі вони повернені до сонця не лицевою стороною, а ребром, і око бачить це незвичайне листя тільки у профіль. Ось чому проміння сонця проникає немовби через щілини жалюзі. А далі Паганель сказав, що ботаніки назвали це дерево евкаліптом, що в перекладі з грецької означає «Я добре покриваю». Як ви гадаєте, чи вдала ця назва? Чому? (дискусія у великій групі).

 -  На запитання власника «Дункана»: чому листки ростуть таким чином, Паганель дав вичерпну відповідь, але може й ви спробуєте відповісти?  (Метод «килим ідей»: кожен учень на папері записує свою ідею і причіпляє її на килим).

 - Тим часом на верхівках дерев подорожуючі бачили безліч папуг, серед них – найбільшого – какаду (розповідає наступний учень).

 - Наші подорожуючі стали свідками, як туземці полювали на казуарів. Ось як цю сцену описує Жуль Верн: «…мисливець витягнув із сітки дві майстерно пришиті одна до одної шкури казуара і надягнув їх на себе. Потім він підняв над головою праву руку і став копіювати ходу птаха, що розшукує їжу. Мисливець попрямував до зграї. Він то зупинявся, ніби покльовуючи якісь насінини, то піднімав навколо себе цілі хмари пилюки. Все це було виконано бездоганно. Неможливо було більш достеменно відтворити повадки казуара. До того ж мисливець настільки точно наслідував його глухому бурчанню, що самі птахи були обмануті. Скоро дикун опинився біля безпечної зграї. Раптом він махнув дрючком – і п’ять казуарів із шести попадало коло нього. Полювання було успішно закінчене». А дрючком було не що інше, як бумеранг. Про нього ми ще поговоримо наступного разу, а сьогодні більш детально про казуарів нам розкаже наступний доповідач (розповідь з малюнком).

 - У середземноморських лісах і чагарниках подорожуючі вперше у житті побачили птаха, хвіст якого нагадував тендітний інструмент Орфея – ліру. Нам покаже його і розкаже про нього …………………. (розповідь учня по випереджальному завданню).

 - А в наступному полюванні мандрівники убили кілька австралійських тварин, яких сам Паганель до цього знав тільки по назвах. Серед них вомбата – травоїдну тварину ростом з вівцю, зі смаковитнм м’ясом, і бандикута (демонстрування картки) – сумчастого борсука, що хитрістю перевершує навіть європейську лисицю і міг би повчити її мистецтва викрадати мешканців пташників. Роберт застрілив віверу і пару опосумів (демонстрування картки). Опосуми рухаються по деревах не тільки за допомогою кінцівок, але й хвоста.

 - Проте найбільш цікавим із всіх мисливських подвигів була погоня за кенгуру (робота з картиною). Прочитаємо: «Біля четвертої години дня собаки злякали ціле стадо цих цікавих сумчастих тварин. Дитинчата миттю пострибали у материнські сумки, і все стадо один за другим понеслося геть. Як чудно бачити здоровенні скоки кенгуру! Їх задні лапи вдвічі довші за передні і розпрямлюються, ніби пружини. На чолі збіглого стада нісся самець висотою до двох метрів, препишний екземпляр кенгуру-велетня. Погоня продовжувалась неустанно впродовж 4 - 5 миль. Кенгуру не проявляв ознак утоми, а собаки, що побоювалися - і не дарма – могутніх ніг з гострими кігтями, не дуже й намагалися до них наблизитись. Але на кінець, знесилившись, стадо зупинилось, і кенгуру-велетень, прихилившись до стовбура дерева, приготувався до захисту. Одна із собак в запалі погоні підкотилася до самця, але в ту ж мить злетіла у повітря на землю з розпоротим животом. Звичайно, і всій зграї було б не під силу справитись з такими могутніми тваринами. Приходилося мисливцям взятися за рушниці – тільки кулі могли доконати їх. В цю ж хвилю Роберт ледь не впав жертвою своєї необережності. Бажаючи краще прицілитися, хлопчик так близько підійшов до кенгуру, що той кинувся на нього. Роберт упав, почувся зойк. Жоден з мисливців не зважувався стріляти, боячись попасти у хлопця, але тут Джон Манглс, ризикуючи життям, кинувся з розкритим мисливським ножем на кенгуру і вразив його в серце. Тварина впала, Роберт піднявся на ноги, цілий і неушкоджений.

 - Треба додати, що є кілька видів кенгуру. Серед них – карликові кенгуру-валлабі заввишки 30 см (демонстрування картки) і 2-метрові велетні – руді кенгуру – найбільші із сумчастих звірів (демонстрування картки). І хоч це травоїдні тварини, одним ударом задніх лап вони можуть розпороти живіт і людині, яка наблизиться до неї. Кенгуру можуть розвивати швидкість до 50 км /год, а стрибати на довжину 12 м. Кенгуренята народжуються дуже маленькими, з ростом 2,5 см і впродовж проживання у сумці збільшують свою масу у 2000 раз. Цікаво, що навіть вже будучи достатньо дорослими, при виді небезпеки, вони намагаються заховатись у материнській сумці.

 - Далі наша дорога проходить через Австралійські Альпи. Дорога йде вгору, тож просуватися стає все важче. Зарості стають густішими, приходиться йти крізь вузькі і глибокі ущелини. Автор пише, що «тут природа ще панувала над своїми творіннями». Що це означає? (версії).

 - Дорогу перетинали невеликі струмки, зарослі тростиною та орхідеями. Здалека було видно дрохв, ему, кенгуру. Ліс складався переважно із деревоподібних папоротей. Тут наших мандрівників чекали жахливі випробування, але вони дійшли до протилежного берега Австралії, правда, капітана Гранта на материку вони не відшукали. Не було його і на Новій Зеландії, куди вони поплили після цього. Все ж мети своєї благородні люди досягли: вони знайшли капітана на острові, який теж знаходиться на 137  паралелі. А як він називається, дізнайтесь вдома або з карт, або з книги Ж. Верна. А ми повертаємось до Австралії і ще на кілька хвилин перенесемося подумки в ті природні зони, через які не проходив шлях наших літературних героїв. Це перш за все вологі і перемінно-вологі вічнозелені ліси (робота з  ілюстрацією у книзі «По материкам и океанам»), де ростуть пальми, фікуси, евкаліпти, араукарії, густо перевиті ліанами. Тут водиться сумчастий ведмідь коала, яки веде нічний спосіб життя, а вдень спить (демонстрування картки). Харчується він виключно молодим листям евкаліптів. У перекладі з мови місцевих племен «коала» - означає «не пити», і він дійсно ніколи не п’є: вологу він отримує разом з листям. Новонароджені малята величиною у квасолину, до шести місяців живуть у сумці матері, а наступні три місяці вдень сидять на спині матері, а вночі ховаються до сумки. Мами охоче носять своїх дітей на спинах, доки ті не стануть цілком самостійними. Ведмедики часто гинуть під колесами автомобілів, тому тут ставлять дорожні знаки «Обережно, коали!» (тваринки перебувають під державною охороною). У саванах і рідколіссях крім евкаліптів, казуаринів і акацій, ростуть: своєрідне пляшкове дерево, стовбур якого нагромаджує вологу для використання її у посушливий період; трав’яне дерево, що має прямий стовбур, увінчаний жмутом вузьких довгих листків (робота з картиною), баобабове дерево, дуже схоже до африканського баобаба (робота з картиною). Крім названих тварин, тут багато термітів, які будують величезні термітники (робота з картиною). Тільки в Австралії живуть сміттєві кури, про яких нам розкаже……… (відповідь учня за випереджальним завданням).

 - Величезні простори центральної частини материка займають Велика Піщана пустеля і Велика пустеля Вікторія. Перша – піщана, друга – кам’яниста. Рослинність тут дуже бідна і складається із лободи, чагарникової акації, карликових евкаліптів, кулеподібного злака спиніфексу. Тут немає оазисів, як у Африці, але австралійські пустелі не виглядають так непривабливо, як Сахара. У напівпустелях утворюються непрохідні зарості вічнозелених чагарників – скреб.

 - Через зону вічнозелених лісів і чагарників ми пройшли разом з дітьми капітана Гранта і нам залишилося побувати ще де? (робота з атласом).

 - У зоні мішаних лісів.

 - Так, але ця зона вкриває лише острів Тасманію, та й то його південну частину. Тут поряд із вічнозеленими листяними деревами ростуть і хвойні, а в нижньому ярусі – деревоподібні папороті. Тільки на острові  можна зустріти тасманійського диявола (робота з ілюстраціями). Ці хижаки дуже ненажерливі. У природі ворогів не мають, єдиним їх ворогом є людина. Свою зловісну назву отримали не так через зовнішній вигляд, як через звуки, які видають: то плаксиве бурчання, то хрипливий кашель, то пронизливе ричання, які наводили жах на перших європейців. Тасманійський диявол – рідкісна тварина, але найбільш рідкісним ссавцем у світі є сумчастий вовк. Про нього нам розкаже…………………….. (демонстрування власного малюнка і коментар учня).

 - Які з вивчених нами австралійських природних зон є у нашій країні?

 - Зони мішаних лісів і твердолистих вічнозелених лісів і чагарників.

 - Де вони розташовані в Україні?

 - Мішані ліси - на півночі, а твердолисті вічнозелені ліси й чагарники – на Південному березі Криму.

 - Чому ж органічний світ наших природних комплексів так разюче відрізняється від аналогічних в Австралії?

 - Відокремлений океанами від решти світу, він тривалий час розвивався ізольовано.

4.     ПІДСУМОК УРОКУ

 - Сьогодні ми здійснили заочну подорож по слідах експедиції дітей капітана Гранта в Австралії. Хто найкраще підготувався до цієї подорожі, а це … , вмітимуть підготуватися і до реальних подорожей. Хочу оцінити вашу працю вдома і в класі (виставлення оцінок, їх коментування).

5.     ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

- Опрацювати параграф 25 (підручник В. Бойко, С. Міхелі);

- На контурну карту нанести Велику Піщану пустелю і Велику пустелю Вікторію;

Для допитливих

рекомендується повністю прочитати роман Ж. Верна «Діти капітана Гранта», або інші його твори: «Таємничий острів», «П’ятнадцятирічний капітан», «20 тисяч льє під водою».